Киев район Оболонь — история, новости

Киев район Оболонь — история, новости

Nord — север. Оболонь — северный Киев. Nord.kiev.ua ;)

30 Июль 2008

Оболонь — северный Киев

by @ 19:09. Filed under Новости

ОболоньСеверную часть Киева неспроста называют Оболонью. Это один из крупнейших жилых массивов нашего города. Его особенность в том, что он практически весь построен на намытом грунте. Когда-то на этом месте были роскошные луга с множеством живописных озер. Несмотря на то, что Оболонь заливалась весенними паводками Днепра, Почайны и Сетомли она привлекала племена первобытных людей.
В начале нашей эры, когда стало возможным постоянное заселение Оболони, её жители занимались разведением домашнего скота: коней, собак, овец, коз, кур, свиней, куропаток, быков. Среди дикой природы встречались зубры, олени, лоси, кабаны, бобры. А в водоёмах водилась разнообразнейшая рыба: сомы, щуки, осетры, сазаны, карповые, судаки. Они украшали повседневный стол наших предков.
Именно на Оболони было обнаружено наиболее крупное поселение древних славян, которые стояли у истоков основания Киева. Археологические материалы свидетельствуют, что ранние славяне имели высокий для того времени уровень жизни. Они в совершенстве освоили технику изготовления изделий из бронзы, железа и керамики. Кроме того древние жители Оболони вели активные обменные связи с античными городами Северного Причерноморья.
В языческие времена на пути к оболонским лугам стоял идол бога Велеса, покровителя домашних животных. Скот ассоциировался с богатством и достатком, поэтому киевляне особо чтили это божество. Оболонь была излюбленным местом охоты и отдыха киевских князей.
На Оболони было много ручьев и рек. Среди них самые знаменитые Почайна и Сетомля. Это были достаточно глубокие реки. На Почайне находилась киевская гавань — Притыка. Именно сюда заходили на своих ладьях послы и купцы из разных стран. В Сетомле в 1034 году потонуло много печенегов во время битвы с Ярославовым войском. Летопись подает нам интересный факт, произошедший в 1065 году на речке Сетомле. Рыбак, ловивший рыбу, вытащил в неводе какое-то существо, на которое целый день приходил смотреть любопытный народ.
Шло время и земли Оболони стали настолько престижными, что их стремились заполучить многие. Мало того в спорах за границы наделов доходили не только до судебного разбирательства, а и до рукоприкладства. Сохранились документы, в которых земельные недоразумения между мещанами, монастырями и магистратом решали первые лица державы. Справедливость на Оболони наводили гетманы Богдан Хмельницкий и Иван Мазепа, царь Алексей Михайлович и Петр I .
Каждый год в начале августа множество паломников направлялись в Вышгород почтить память киевских князей Бориса и Глеба. Выбирая кратчайший путь через Оболонь киевляне иногда были вынуждены преодолевать водные преграды: ручьи, небольшие озера, болота. Часто мещане и купцы использовали Оболонь для переправки контрабанды. Так в 1774 году были задержаны возле Иорданского озера, на заставе, мещане Блистовойцев и Католиченко, пытавшиеся незаконно провезти в Киев французское вино.
В 1811 году, утром 9 июля на Подоле начался большой пожар. Люди в панике с остатками спасенного добра бежали на Оболонь. Город горел три дня. И подольские погорельцы вынуждены были жить в шалашах, со слезами наблюдая гибель любимого города. Среди потерпевших был известный киевский проповедник и писатель Иоанн Леванда, разделивший участь всех горожан. Слух о том, что пожар возник не случайно закрепил желание многих еще пожить на Оболони, пока все уладится.
В 1897 году на Оболонском заливе началось строительство гавани Императора Николая II по проекту известного инженера Николая Максимовича. После завершения строительства в 1899 году, ревизионной комиссией была произведена проверка, которая выявивила ряд недостатков. По мнению ревизоров строительство велось спустя рукава. В результате всех упущений убыток для городской кассы составил около ста тысяч рублей.
В начале века на Оболони были рыбацкие поселки. В выходные дни, кто пешком, а кто на лодках прибывали на луг поохотиться и порыбачить или просто отдохнуть от городской жизни.
В 1939 году в рамках оборонной программы на Оболони развернулось секретное строительство. Проектом предусматривалось сооружение под Днепром подрусловой железной дороги. На строительстве работало около 12 тысяч человек. Но в 1941 году началась война и все работы были свёрнуты далеко до завершения. Теперь в урочище Наталка об этом утопическом проекте напоминает огромный железобетонный кессон — безмолвный памятник тех лет.
Археологические исследования, документальные источники раскрывают новые тайны истории Оболони. Она является неотъемлемой и яркой частью исторического, культурного и духовного наследия нашего города.

© Владимир Кухарский, 1992-2004

Оболонь заселили еще до Рождества Христового?

by @ 17:29. Filed under История

"Раздайте патроны, поручик Голицын, корнет Оболенский, надеть ордена!" — не так давно распевали мы популярную песню, дворянские фамилии в которой были очень известны еще в дореволюционной России. И только в Киеве Оболенский неожиданно превратился в… Оболонского.

Николай Закревский в "Летописи и описании города Киева", перечисляя имена правителей города, упоминает сразу о четырех Голицыных. О роде Оболенских историки умалчивают. Правда, был один генеральный бунчучный, перевернувший вверх тормашками весь степенный уклад губернского города. Когда в 1744 году императрица Елизавета Петровна путешествовала по Украине, то, увидев жену Оболенского, нашла нечто сходное между ней и своей покойной матушкой. Это так тронуло царицу, что та отписала бунчучихе несколько городов, хуторов, сел и больших наделов пахотной земли
Перебравшись в Киев, супруги зажили на широкую ногу. Безумными кутежами и балами прославилось семейство их сына Демьяна. Даже государь Александр I считал за честь станцевать кадриль в их доме. Но вскоре, соря деньгами, "дворяне" разорились. Так угас новоиспеченный род Оболонских (точнее Оболенских). Наименование местности, где поселились хуторяне, наложило отпечаток на сугубо киевское произношение вельможной фамилии.

"Оболонью, а по-древнему Болоньем, называется луговая выгонная сторона, находящаяся за Подолом к северо-западу", — писал Фундуклей в "Обозрении Киева". Начиная с 1096 года эта местность неоднократно упоминается в киевских летописях. Именно здесь, из речки Сетомль, как утверждает Нестор-летописец в "Повести временных лет", рыбаки вытащили из сетей маленького уродца, приняв его за младенца. "На лице его были срамные части", — возмущается Нестор.

Современные уфологи предполагают, что "ребенок" мог оказаться типичным карликом-энэлонавтом, пилотом космического корабля, потерпевшего крушение. Как доказательство, специалисты приводят фрагмент Несторовой летописи, сообщающий о падении за Вышгородом в 1091 году "превеликого змея". Кстати, кроме упомянутого "змея" на иллюстрациях к этому тексту в Радзивилловской летописи четко просматриваются контуры "летающих тарелок".

Цивилизация на Оболони имеет древние корни: здесь обнаружены остатки поселений, датированных еще І веком до новой эры. В последующие столетия приднепровские луга становятся ареной кровавых битв.

Река Сетомль "на болонье" была настолько глубока, что в ней утонула часть печенежского войска, разбитого в 1036 году Ярославом Мудрым. Веками оболонские рубежи надежно укреплялись. Вот как описывает Максим Берлинский действия Петра I в 1706 году: "Его величество, узнав по дошедшему слуху, будто неприятель из Польши обращает свой поход к сему месту, изволил прибыть сюда с несколькими полками июля 4 числа… Полки сии были расположены тогда лагерем на Оболони городской".

Уникальную картину батальных сцен на оболонских просторах запечатлел на своих рисунках голландский художник Абрагам ван Вестерфельд (1651 г.). Его "Панорама Киева с северо-востока" и "Разгром казаками литовской флотилии" можно считать единственными документальными изображениями этой местности первой половины ХVII века.

Старое Болонье существует и сейчас. По тихой старинной улице Оболонской можно выйти на окраину улицы Луговой и затеряться в зарослях вербы. Тут расположены полузабытые склады, подсобные помещения, товарные вагоны, гаражи и железнодорожные тупики. А за ними, на песчаных дюнах, раскинулся жилой массив Оболонь.

Когда из Днепра по километровым трубам на заболоченную местность намывали тонны песка, киевляне сомневались в успехе затеи: что здесь "город будет", казалось совершенно невероятным. Сегодня же жители этого густонаселенного района даже не подозревают о том, что первые люди поселились на этих просторах еще до Рождества Христова.

Дореволюционной пресса (публикации про Оболонь)

by @ 17:27. Filed under История

"Киевлянин", 1 февраля 1891 г.
Погоня на Печерске
31 января у мирового судьи 9 участка обвинялся извозчик Константин Куренков. Кто-то из публики договаривал Куренкова свезти его с Печерска на Оболонь, тот меньше 40 коп. не хотел взять, между тем другой извозчик взялся отвезти за 30 коп. Видя, что тот отнял у него седока, Куренков пустился за ними в погоню и целый квартал осыпал коллегу упреками, приправляя их отборными нецензурными словами, пока седок не хватил его зонтиком. Мировой судья приговорил его к штрафу 15 руб., с заменой арестом на 3 дня.

"Киевлянин", 24 февраля 1891 г.
На Оболонь — вплавь
"Лодки на перевозку обитателей Плоского участка и Оболони, в виду ожидавшегося сильного разлива Днепра, договорены городским управлением у Гинтова, предложившего на торгах 22 февраля низкую цену по 2 руб. за суточное пользование лодками по всякому требованию жителей, как для них, так и для их имущества, — днем и ночью".

"Киевлянин", 5 сентября 1892 г.
Киеву — новую гавань. На днях в министерстве путей сообщения, рассматривался проект гавани у города Киева в заливе реки Днепра — Оболонь, составленный инженером Максимовичем. Инженерный совет нашел, что скорейшее осуществление гавани у города Киева вызвано надобностями как развивающегося судоходного промысла, так равно теснотой устройства киевской пристани. Поэтому выражено мнение, что предполагаемый в пользу города особый сбор с судов, также может быть увеличен, чтобы быть более выгодным в коммерческом отношении.

"Киевлянин", 1895
Александр Куприн
"Оболонское разорение".
-Где здесь Оболонь? — Спрашиваю я лодочника, после того как он, поплевав на руки и кинув быстрый взгляд на концы вёсел, лёгким движением опустил их на воду.
-От же вона самисенька.
Мы плывем вдоль широкого канала, образованного двумя рядами невзрачных маленьких хатенок, едва выглядывающих из воды верхними углами окон. В этот канал впадают другие, менее широкие. Вода быстрая, почти коричневого цвета, на поверхности ее плавает солома, перья, щепки, пробка, бумага. Там и сям вдоль каналов снуют рыбачьи одновесельные плоскодонки с носами, торчащими высоко из воды. Если прибавить к этому яркий солнечный день, веселое небо и звонкую болтовню прекрасных оболонских рыбачек, то в общем получается впечатление маленькой Венеции.
Мы подъезжаем вплотную к одному потопленному домику. Я притягиваю руками лодку к оконной раме и заглядываю в неё. Вода наполняет комнату до подоконников; голые стены потрескались от сырости; развалившаяся печь зияет чёрной дымовой трубой; в воде среди всякого домашнего скарба плавает забытая в попыхах люлька.
-А что же, никому вода больших бед не наделала? — спрашиваю я.
-Нет. У нас уж как только вода начнёт прибывать, так все и знают: сейчас вещи на подводу складывают. Получат с участка квиток и едут в контрактовый:
:Чем дальше подвигаемся мы, тем всё шире и шире становится канал, быстрее течение, чище и синее вода. Вот последняя дощатая крыша, едва поднимающаяся над водой,- и мы въезжаем в открытый разлив Днепра.
Какая ширь! Смотришь вперёд, влево, вправо и куда только хватает глаз, везде эта тёмно-синяя поверхность Днепра, вся точно кипящая мелкими, быстро несущимися волнами, а над нею чашею опрокинулось смеющееся небо.
Гребец мой бросает вёсла, чтобы отереть вспотевший лоб, и лодку плавно относит вниз по течению. В лицо мне дует крепкий порывистый ветер. Грудь дышит широко и привольно, глазам не хочется отрываться от этой мощной картины.
-Старик Борисфен — думаю я невольно, настроенный на возвышенный лад. -Сколько человеческих жертв приняло твоё ненасытное чрево с тех пор, как впервые ступили на твой берег трое таинственных исторических авантюристов — Кий, Щек и Хорив. Сколько тяжёлых драм, сколько роковых страстей, неудачных жизней, разбитых надежд схоронил ты в своей пучине.
:Но на этом месте мои размышления неожиданно прерываются тем, что я падаю на дно лодки ногами вверх от сильного толчка. Оказывается, что в то время, когда мы с моим гребцом предавались патетическим размышлениям, нашу лодку нанесло на большой дощаник, переполненный бабами. И мгновенно в воздухе повисла звонкая, занозистая оболонская ругань. Чего тут только не было: и "щоб тоби очи повылазылы" и "чом ты малесеньким був не вмер", и "щоб ты лопнув", и всякие "трясци" и "черти" во всех числах, родах и падежах. Но всё-таки с гордостью могу сказать, что последнее слово осталось за моим гребцом, обнаружившим в искусстве владеть крылатыми словами недюженную находчивость, солидную крепость лёгких и целый запас энциклопедических познаний:
Мы пристаём к берегу, и я, минуя целую ораву чумазых ребятишек, играющих в разливе Днепра, узким переулочком выбрался из Оболони и еду в контрактовый дом.

* * *
-Вам — к оболонцам? — спрашивает меня смотритель контрактового дома, маленький, седенький, глухонький старичок.
Я отвечаю утвердительно, и старичок показывает мне на дверь, ведущую в большой зал нижнего этажа. Я вхожу, и перед моими глазами мгновенно с беспощадным реализмом вырастает настоящая картина оболонского разорения, не замеченная мною во время поездки на лодке.
Вдоль стен этого мрачного сырого зала, вокруг массивных каменных столбов, поддерживающих его потолок, стоят "топчаны". Каждый топчан как бы составляет отдельную квартиру. На нём навалено всё перевезённое имущество и на нём же ютится целая фамилия. "Имущество" всё можно перевезти на одном извозчике, но, боже мой! Из какого ненужного, разбитого, залатанного, дырявого хлама оно состоит. Раньше всего, конечно, неизбежная принадлежность и гордость бедного семейства — ватное одеяло, вышитое сотнями разноцветных кусочков, передающееся из поколения в поколение, то в приданое, то по законам наследственности; одеяло, конечно, переполненное мириадами всяких микробов, бактерий и более крупных "организмов", но спасающее зимою целую семью от холода. Затем образа. Их всякий постарался прибить на видном месте, перед некоторыми теплятся лампадки, зажжённые ради "потопа". Затем жестяные самовары, чайники, разбитые и заклеенные сургучом горшки с чахлою и хилою геранью, сундуки, красные когда-то подушки, сделавшиеся от времени и усиленного употребления глянцевато-коричневыми, крашеные вёдра, корыта, сапоги. На трёх-четырёх топчанах свернулись спасённые от наводнения кошки.
Куда не поглядишь — всё только старики, старухи и дети. Никогда до сих не приходилось мне видеть столько лиц, на которых нищета, непосильный труд, — может быть, пьянство и порок, — наложили такие странные черты. Старики почти все в изношенных солдатских шинелях, многие женщины беременны, дети бледные, чумазые, замусоленные, все как есть лицо в лицо. И ко всему этому специфический удушливый жилой запах, который всюду вносит с собой нищета.
Я останавливаюсь около одной пожилой женщины и начинаю с ней разговаривать. Нас сейчас же окружает кучка других женщин. Все смотрят на меня с ожиданием, на вопросы отвечают охотно, но страдальческим голосом, с готовностью хоть когда угодно перейти настоящим слезам.
-Дорого ли вам переезд сюда обошёлся?..
-Пятьдесят копеек. Другие, впрочем, и по 60 заплатили. Совсем разорение.
-Ну, а как же вы думаете быть, когда вода спадёт?
-А господь её знает. Как начальство. Ведь это хозяевам хорошо, а мы все квартиранты.
-А як же, — поддерживает другая, толстая и словоохотливая женщина, — звистно, чужа хата — хуже ката.
-Скажите, а как же вы тут кормитесь?
-Да вот варимо себе що-нибудь в печке. Только дров не хватает. А кто и хлеб с водою ист.
-Тогда начальство нас устроило. Борщ, кашу приносили в больших котлах. Чай то же давали.
-А теперь вас кто-нибудь посещает?
-Нет. Чиновник вот только приезжал, в очках в золотых, как сказывают, обещал тут нам столовую устроить и прислать чаю, сахару, пока вода не спадёт. Вот может быть, вы знаете, будто говорят, вода и сюда на Подол придёт.
Женщины ещё ближе придвигаются ко мне, с интересом ожидая моего ответа.. Я их как могу, успокаиваю.
-Скажите, пожалуйста, — продолжал я расспрашивать, — чем ваши мужья занимаются?
-Мой поденно ходит — отвечает толстая женщина.
-И мой. И мой в поденную. Мой тоже. А мой с пилой, — говорят в голос остальные.
А после них раздаётся сзади меня тоненький голосок, с оттенком хвастливости.
-А я живу на воздухе небесном-с, около газового завода-с.
Оглядываюсь — маленький старикашка седенький, в рваной солдатской шинелишке, лицо коричневое и всё в ссадинах и царапинах.
-Где это вы разукрасились?
Старикашка наклоняет вниз набок и разводит безнадёжно руками.
-Упал пьяненький. Это ж праздник был.
И добавляет заискивающимся тоном:
-Господин банкир, подарите мне папиросочку, если будет ваша милость.
Обхожу ещё четыре маленьких комнаты. Та же нищета, те же лохмотья, те же глаза, устремлённые с ожиданием. А вода всё прибывает, и с нею прибывают бедняки, которым контрактовый дом даёт приют. Теперь их уже 227 человек, причём человек 30 прибыло за те полчаса, что я провёл в разговорах. Тяжело будет этим беднякам, когда спадёт та самая вода, которой мы любуемся с Владимирской горки и шепчем в изумлении перед величественной картиной: потрясающе…

Оболонь — історична подорож

by @ 17:26. Filed under История

1. Оболонь у дохристиянські часи.
2. Оболонь і духовне життя.
3. Стратегічне і політичне значення північної околиці.
4. Історичні дослідження минулого Оболоні.
5. Оболонська річка Почайна.
6. Географічні назви Оболоні.

1. Оболонь у дохристиянські часи.
В історії древнього Києва надзвичайно важливе місце займають дохристиянські часи. У той період давні слов`яни свято вірили у богів, які уособлювали сили природи. Поклоняючись їм наші предки були впевнені, що вони наділені певною магічною силою, яка може не лише захистити, а і посприяти у повсякденних справах. До нас дійшли документальні свідчення про цілий пантеон язичницьких богів, який довгий час очолював Перун.

У 1975 році в районі Мисливської станції–2 було знайдено стовбур дуба з дев`ятьма кабанячими щелепами. Це так званий “священний дуб Перуна”, біля якого давні слов`яни поклонялися грізному володарю грома і блискавиць. Він був уособленням влади, порядку, справедливості. Тому дуб і вепр, що символізували силу та могутність, асоціювалися з образом Перуна. Особливо багато його святилищ було знайдено вздовж берегів Дніпра, по якому колись проходив шлях “із варяг у греки”. Дружинники, купці, подорожні перед відповідальними справами приносили жертву суворому божеству.

Не останнє місце у цьому списку займав Велес – покровитель домашніх тварин. Його ідол знаходився на шляху до оболонських луків. Худоба була уособленням багатства та достатку. Тому кияни, проганяючи череду на Оболонь, намагалися задобрити божка дарами.

У часи правління князів Олега, Ігоря, Святослава. перед ідолом Велеса укладалися мирні угоди, а зброю – щити і мечі клали на землю. Князь Святослав підписавши договір з грецьким царем Цимісхиєм промовив таку клятву: "А ще маємо речене мною і тих, хто піді мною, зберегти клятву від бога, що в нього віримо, в Перуна і у Велеса — скотського бога. Та й будемо златі, як злато і своєю зброєю побиті будемо".

Через те, що святилище Велеса знаходилося у тій частині, де жили ремісникі та прості люди цей бог був більш демократичнішим аніж інші. Великою шаною користувався Велес і серед селян. Бо за народними звичаями вважалося, що він ще опікувався хліборобством. Під час жнив селяни з незрізаного колосся завивали “Велесову бороду”, щоб в наступному році очікувати гарний врожай.

Після хрещення князя Володимира у 988 році доля Велеса, як і інших богів була вирішена досить жорстоко. Князь наказав знищити святилища, а ідолів скинути у Почайну. Але після того люди ще довго таємно молилися своєму улюбленому божеству. Пізніше на місці капища Велеса християни побудували церкву святого Власія, який теж опікувався домашніми тваринамии.

Сьогодні згадка про бога Велеса лишилася у народних піснях, легендах, літописах. Відомо також місце ймовірного розташування святилища по вулиці Оболонській, 25. Все це дозволяє нам відчути невидимий зв`язок з минулим, який з віками не стирається.

2. Оболонь і духовне життя.
Після впровадження християнства на Русі у Києві активізувалося духовне та культурне життя. Князь Володимир запросивши з Царьграду відомих майстрів, зодчих та художників, розпочав будівництво нових церков. Разом з ними почали утворюваться духовні осередки – монастирі. Їх діяльність суттєво вплинула на формування позитивної суспільної думки у Європі. У цей період активно розвивається освіта і наука, започатковуються перші школи. Завдяки цьому вже на початку ХІ століття Київ по своїй могутності і красі порівнювався з величним Константинополем.

Перші київські монастирі стали своєрідними культурними осередками і мали неабиякий вплив на громадське життя давньоруської держави. Поруч з Печерським чоловічим монастирем цікаву історію мав жіночий монастир св`ятого Миколая, що розташовувся на Оболоні. Його ревно опікували київські князі, надсилаючи щедрі подарунки. За легендою, свою назву він отримав від незвичайного чуда. Один київський паломник, знаходячись на Палестинських землях, загубив в річці Іордан срібну посудину. Повернувшись до Києва він якось зайшов на територію монастиря, щоб втамувати спрагу. Витягуючи з криниці воду він у цеберку знайшов свою пропажу.

На території монастиря була церква св`ятого Миколая, яка славилася духовними чудесами. У період, коли місту дошкуляли кочові набіги половців виникла така легенда: “Жив колись у Києві чоловік, який мав надзвичайну віру до святителя Миколая. Він тримав у полоні половця, який одного разу попросив відпустити його на рідну землю, а за це обіцяв викуп – табун коней. Киянин погодився, з умовою, що половець піде з ним до церкви святого Миколая і присягнеться на іконі. Невіруючий половець зробив, що від нього вимагали, а отримавши свободу і не думав виконувати обіцяне. Святий Миколай кілька раз з`являвся до нього, нагадуючі про дане слово, пророкуючі страшну кару. І дійсно незабаром невдячний половець захворів важкою хворобою. Після одужання він пригнав до Києва два табуни коней, віддавши один справедливому киянину, а другий пожертвував церкві святого Миколая”.

В Іорданському монастирі прийняли постриг мати Феодосія Печерського, жінка Іова Борецького та сестри Димитрія Ростовського. Ці видатні жінки своїми доброчинними справами додавали славу та велич древній обителі

У певні історичні періоди життя у монастирі то занепадало, то знову відроджувалось про це свідчать літописні документи.

Наприкінці XVI ст. у Києві постало питання розширення міста. Тому Київський підвоєвода Ф.Стрибиль дозволив усім бажаючим селитися за міським валом, на Оболоні. Тут і осіло чимало людей, серед яких був помічник підвоєводи Войтех Соколовський. До його володінь входили залишки давньоруського Іорданського монастиря. Монастир був розташований близько до міста і його почали розбирати на цеглу досить рано. На початку XVII ст. цю справу продовжив Соколовський, руйнуючи монастирські стіни для власного будинку.

На власність Соколовського поклав око ігумен Кирилівського монастиря Василь Красовський, який методично почав виживати господаря. Спочатку 1608 році Кирилівські ченці побили і пограбували людей В.Соколовського, а у 1609 році вони спалили йому сіно і шопу з цеглою. На позови до суду ігумен тривалий час не з’являвся. А коли його було зобов’язано відшкодувати збитки, то подав зустрічний позов, в якому звинуватив Соколовського у привласненні скрині зі скарбом монастиря, яка нібито була знайдена під час розбирання древніх стін. Красовський сподівався вижити Соколовського звичайними тогочасними засобами прямої дії. Справа йшла з перемінним успіхом і скінчилася у 1612 році зі смертю В.Соколовського. Весь маєток відійшов Кирилівському монастирю.

Історія Іорданського жіночого монастиря розкриває нам багато невідомих сторінок про минуле нашого древнього міста. Що ж до наших пращурів, то вони, за великим рахунком, нічим не відрізняються від нас. Погано це, чи добре – слід замислитись…

3. Стратегічне і політичне значення північної околиці.
Літописні джерела свідчать, що територія Оболоні мала не лише стратегічне значення, а і була предметом постійних суперечок між міщанами, магістратом та монастирями. Так великий князь Литовський Олександр реагуючи на скарги киян про утиски їх прав видав 26 травня 1494 року Уставну грамоту Київської землі: "…А вільно було з давнини міщанам (київським) на Оболоні сіно косити, а острови за Дніпром (мати), чим це місце й годувало".

Але це не заважало деяким поважним особам займатися самозахопленням чужих земель. Особливо багато з цього приводу конфліктував з киянами Кирилівський монастир. Монастирські послушники відстоюючи власні інтереси часом застосовували до порушників фізичну силу забираючи знаряддя праці. Результатом боротьби став Межувальний акт Київського воєводства за 1530 рік, у якому були встановлені кордони володінь Кирилівського монастиря на Оболоні: "Кордон цей проходив по річці Сирець, а далі крізь лозу поміж Борків, Ручаєм в озеро Довге, що з давніх часів зветься Кирилівським, яке прилегле до Почайни річки, де і друга річка, Крива Почайна зійшлась з тою річкою Почайною у озеро Іорданське, а з того озера смуговинною долиною називаємою Турець, а з Турця крізь Болонье просто до валка старожитного, а тим валком у Юрків ставок".

Загалом Оболонські луки використовувались різними верствами населення як сінокоси і пасовиська, а озера для рибних ловів. З XVII ст. стан землекористування почав змінюватись, внаслідок зростання населення Києва і появи нових претендентів на володіння певної частини оболонських земель, тому поземельні конфлікти тут стають звичайним явищем.

Під час польського панування Київ активно заселяли разом шляхтичами і католицькі єпископи які зразу приглядали землі для своїх маєтків.В записках Петра Розвидовського (1634-1664) про Київський домініканський монастир згадуються оболонські сінокоси, озера: "Від Вишгорода розкинулися навіть до наших озер над Дніпром, названих Клебанськими. Праворуч, у віддаленні від Києва над Сирцем, біля Іорданського озера сінокос один, що зветься ковальський, тому що його прилучили були до своїх покосів київські ковалі."

У польсько-литовську добу київська земля не раз зазнавала ворожі напади. Так у 1651 році з півночі на Київ наступало литовське військо, яке налічувало більше 15 000 чоловік. Київський полк очолював полковник А.Н.Жданович. 24 липня він вивів полк з міста і зайняв оборону на північній околиці. У Вишгороді козаки дали бій литовському війську, зупинивши його просування. Однак передовий загін литовців відкинув козацькі сторожові загони, наблизився до Києва і розташувався на Оболоні. У літописі Якима Єрлича досить докладно описані ці події: "2-го серпня Гносевський… попрямував до Києва і розбив табір на Оболоні, козаки терміново почали виїзджати поодинці. Та Господь не дав їм щастя… вони стали спалювати передмістя прагнучі утруднити приступ до міста — спалили близько 50 хат. 17 серпня своєвільники ( литовський загін ) запалили ради грабунку Київ — пожежа знищила понад 2 тис. будинків та Подільське місце.

Після визволення Києва багато козаків тут осіли і почали створювати власне господарство, розширюючи свої наділи не зовсім порядними методами. Про це дізнався гетьман Богдан Хмельницький і в результаті 2 червня 1653 року з`явився його Універсал Київському магістрату та міщанам. Він забороняв селянам та козакам с.Пріорки претендувати на землі та сіножаті, які раніше належали київським міщанам. Гетьман підтвердив право Київського магістрату на володіння землями і сіножатями, зокрема на Оболоні. Козаки і посполиті не мали права привласнювати ці угіддя під загрозою суворого покарання: "І тепер мати хочемо аби козакам і пріорським обивателям, в оних жадноє, одмінив (першою ласкою нашою упевнені) не мали кривди (міщани), принагабання найменшого ні од коли аби не терпіли, в оних сіножатях, так на Оболонню, яко і інде".

Представлені історичні свідчення дають нам унікальну можливість прослідкувати значення Оболоні для Києва у контексті вищезгаданих подій. Земля була дієвим засобом впливу і ототожнювалася з владою і силою. Тому зрозуміле непереборне прагнення світських, і духовних осіб зміцнити своє соціальне становище за рахунок оболонських угідь.

4. Історичні дослідження минулого Оболоні.
Слід зазначити, що у давні часи місцевість під назвою Оболонь мала ширші кордони. Вона охоплювала частину сучасного Подолу, Куренівку, Рибальський півострів, Пріорку та прилеглі території. Підтвердженням того є численні публікації видатних українських істориків.

Микола Максимович у 1840 році писав: «Сверх того в некоторых местах нынешнего Подола даже и в позднейшее время, были болота, поросшие камышом. Заливное передвижным Днепром и покрытое лозою Болонье в древнейшее время простиралось гораздо ближе к старому Киеву, чем теперь, на нём киевляне пасли свои стада и совершали поклонение скотью богу Волосу». А Володимр Антонович у своїх наукових дослідженнях висловив припущення, що центр Києва в різні історичні періоди неодноразово змінювався: «Вероятно, в докняжескую епоху центр городской жизни помещался правдоподобно на нынешней Оболони и окаймляющих её взгорьях; в этой части по крайней мере найдены поныне древние монетные клады и языческие кладбища». Такі припущення виникли не випадково, адже у ХІХ-ХХ ст. київські археологи неодноразово організовували на Оболонь наукові розвідки та експедиції. Різноманітні археологічні знахідки в урочищи Луг (район вул. Лугової і Шахтарської) засвідчили, що колись стада мамонтів, зубрів і турів були звичним антуражем оболонських луків. Тут знайдено залишки знарядь праці та побутові предмети кам`яного, бронзового і давньоруського часу. А відомий український археолог Ганна Шовкопляс, яка у 1965-1976 роках проводила на Оболоні археологічні дослідження прийшла до висновку, що саме тут було найбільше поселення давніх слов`ян, яке заклало підвалини для створення майбутньої столиці Київської Русі. Більше того древні поселенці мали надзвичайно високий для того часу рівень життя і підтримували тісні обмінні стосунки з античними містами Північного Причорномор`я.

З заходу Облонь межує з Куренівкою (район вул. Фрунзе, Скляренка). Ця назва з`явилася завдяки київським козакам. Майже цілий рік проводили вони на дніпровських островах на Запоріжжі, а на зиму поверталися до Києва. Але через те, що воєвода чи війт не дозволяв їм селитися в місті, вони були змушені зупинятися на околицях. Як і на Запоріжжі, козаки будували собі примітивні житла – курені. Звідси і пішла назва Куренівка. Незважаючи на утиски з боку польських властей козаки приймали активну участь у міському житті, займалися рибальством і мисливством, ремеслом і торгівлею, підтримуючі торговельні зв`язки з Запоріжжям.

Продовженням Куренівки була Пріорка (район вул. Мостицької, Дубровицької, Вишгородської). Назва виникла у середині ХУІІ ст. Під час польсько-литовського панування тут знаходилась заміська резиденція пріора – настоятеля домініканського монастиря. Цей монастир за однією з версій виник у Києві ще за часів князювання Володимира Рюриковича. У польських королівських грамотах засвідчено, що право на заснування монастиря було передано руськими князями домініканцю Іакинфу. У другій половині ХУІІ ст. землі домініканського монастиря були конфісковані і передані православному Братському монастирю.

На Пріорці на хуторі Кинь-грусть (район пл. Шевченка) розміщувались приватні дачі київської знаті. Довгий час тут проживав відомий книговидавець Стефан Кульженко, що видавав чудові книжки та периодичні видання. Його типографія була одною з найкращих у Росії.

Про місцевість Кинь-грусть збереглася цікава легенда. Під час перебування 1787 року у Києві імператриці Катерини ІІ найкращою розрадою від нудних прийомів і настирного почту були піші прогулянки. Знайомлячись з містом та його околицями, государиня в захопленні від прекрасних Оболонських краєвидів та Дніпра несподівано вигукнула: "Кинь грусть!". З того часу цю місцевість по іншому вже не називали. Інша легенда розповідає про придворного кондитера, швейцарця Бальї. Гуляючи по Подільським вулицям, він зламав собі ногу, що змусило його затриматися в Києві. Хворому відвели квартиру на Пріорці, що в той час була вкрита суцільним садом. Коли почали зріти фрукти Бальї знайшов їх дуже смачними і виготовив декілька видів варення. Раніше такі солодощі виписували спеціально для царської родини з-за кордону за великі гроші. Впевнившись у якості виготовленого варення Бальї привіз його до Петербургу. Продегустувавши подарунки імператриці особливо припало до душі сухе варення. Вона знову відправила свого кондитера до Києва. Цього разу такого варення було приготовано так багато, що киянки змогли дізнатися секрет його виготовлення. Так з’явилося знамените сухе київське варення.

Не менш цікава історія місцевості з милозвучною назвою Пуща-Водиця. Для давньоруських київських князів цей заповідний ліс був улюбленим місцем для полювань та розваг. Складовою назви Пуща-Водиця стала річка Водиця, що протікає і зараз. Наприкінці ХІХ ст. Київська міська дума заснувала тут дачне селище, яке поступово перетворилося на популярний курорт протитуберкульозного і загально-оздоровчого напрямку. З розвитком курорту у київських дачників виникла ідея збудувати тут храм на честь Серафима Саровського. Цей святий канонізований у 1903 році прославився своїми доброчинними справами і вмінням зцілювати хворих. Спочатку була збудована капличка, а у 1908-1910 роках звели дерев`яний храм з дзвіницею. Зростання популярності курорту сприяло прокладення до Пущі 1909 року трамвайної лінії.

У ХІХ ст. слободи Куренівка, Сирець, Пріорка, Карпилівка, Пуніща і сама Оболонь належали до восьмої частини Києва, що називалася Плоське. Тут у 1869 році купцем Войтенком була збудована парова баня. Це був єдиний привабливий будинок, бо вигляд всіх інших осель залишав бажати кращого. У обшарпаних дерев`яних будинках мешкали обіднілі київські міщани та євреї. Низинна болотяна місцевість була не сприятлива для проживання. Тому готелів тут не було, а житло вважалося одним з найдешевших у місті.

У другій половині ХІХ століття на Пріорці сформувалася назва урочища Кристерова гірка, що знаходилась на перехресті правого берега Почайни і шляху з Куренівки до Дніпра, північніше озера Печань. Саме тут саксонець Вільгельм Готліб Кристер купив ділянку землі, на якій розбив чудовий фруктовий сад. Для цього було виписано з Бельгії 300 сортів саджанців яблунь та груш. Підприємливий та енергійний саксонець на цьому не зупинився, створивши зразкове молочне господарство, найкращу у Києві пасіку, а ще розводив рибу, вирощував виноград і виробляв з нього вино, а для зацікавлених киян відкрив школу садівництва.

Сучасна назва Рибальського півострова пішла від селища рибалок, яке з давніх часів містилося на косі між Почайною і Дніпром. Рибалки славились чудовим рибним базаром, саме тут виготовляли для потреб міста та на експорт солону, в`ялену та копчену рибу. Микола Закревський згадував: “Так называется северная часть Киев-Подола, примыкающая к Оболони, населённая большею частью рыболовами. В апреле и мае Днепр наводняет эту часть города и затопляет её. Бедные жители ухитрились: они подобно жителям Новой Гвинеи и других островов Тихого моря, строят свои домики на высоких сваях, и в полноводье ездят на лодках от одного жилья к другому. Но наносимый Днепровский хлам превосходно каждый год удобряет их огороды; и не в каком месте Киева не растёт такая прекрасная кукуруза или Турецкая пшеничка, как на Рыбалках.” У середині ХІХ століття через часті повені Рибалки перестали існувати.

Поруч з Рибалками, вздовж Дніпра на північ, розкинулося мальовниче урочище Наталка. Назва відома з середини ХІХ ст. Час від часу тут виникали невеличкі поселення. У вихідні і святкові дні кияни вибиралися сюди на полювання і відпочинок.

5. Оболонська річка Почайна.
Історія літописної Почайни тісно переплітається з Оболонською землею. Тут вона брала свій початок з невеличкого струмка, а у Дніпро впадала сильною повноводною річкою. Зручне розташування Почайни сприяло розміщенню тут міської гавані Притики. У давньоруських джерелах ця річка часто згадувалася у контексті визначних подій, пов`язаних з історією Києва.

“Верстах в трёх с половиной от Киев-Подола к северу, и не более полторы версты от слободы Куренёвки, на обширной и ровной Оболони, подобно острову, возвышается песчаный бугор, длиною около трёх сот сажень, при подошве коего находятся небольшие озёра, из которых получает начало своё малая речка Почайна. Она протекает по Оболони почти в прямом направлении к югу”.

Микола Закревський “Описание Киева”, 1868 р.
Старовинні карти та історичні документи свідчать, що Почайна мала народні назви: Почая, Пачаня, Пучай, Опічань, Пичаня, Пічань але найбільш поширеною стала – Ручай.

“В пристани Почайны или Ручая великая княгиня Ольга заставила греческих послов стоять с судами и ожидать решения их участи. В 945 году при Почайне стояла, быть может первая в городе Киеве христианская церковь во имя святого Ильи, упоминаемая в договоре великого князя Игоря с греками, в коей христианская Русь присягала ненарушимо хранить договор. Великий князь Владимир повелел ниспровергнуть Перуна с киевских высот и стащить его по Боричеву, древнему путищу, пролегавшему с киевских высот к пристани на Ручай… “.

Микола Сементовський «Киев, его святыни, древности, достопамятности», 1871 р.
986 року князь запросив до себе представників різних віросповідань: магометян, католиків, іудаїстів, православних, щоб зрозуміти основні догмати кожної релігії. 987 року Володимир скликав велику раду бояр і “міських старців”, на якій було вирішено послати десять довірених осіб до Германії, Волжської Болгарії та Візантіїї з метою ознайомлення з церковними обрядами магометанства, римського і візантійського християнства. Політична ситуація того часу, а також давні зв`язки з Візантією стали визначальним фактором у виборі православ`я.

988 року християнство було проголошено офіційною релігією на Русі. За наказом князя Володимира у Києві був знищений пантеон язичницьких богів. На очах киян святині були порубані і частково зпалені. А статую верховного бога Перуна було прив`язано до коня і протягнуто по вулицям міста, до того ж дванадцять дружинників били його палицями. Після такої екзекуції ідол був скинутий у води Почайни. Наступного ранку всім киянам було наказано зібратися на березі Почайни, їх зігнали у воду і хрестили. Введення християнства у київській державі сприяло зміцненню її авторитету у Європі, а також відіграло велику роль у розвитку давньоруської культури.

Для киян Почайна завжди була своєрідним символом рідної землі. Так 1240 року на Київ напали монголо-татари, грабуючи і зніщуючі все на своєму шляху. Ченці Києво-Печерської лаври рятуючі святині змушені були покинути місто. Зупинившись на Тернопіллі вони заснували там новий монастир, назвавши Почаєвським на честь улюбленої київської річки.

Протягом багатьох столітть річка Почайна лишалася важливим стратегічним об`єктом, адже фактично вона слугувала водними воротами Києва. Тут був надійний захисток для суден взимку і під час непогоди. Єдина незручність – кораблі, що йшли з півночі повинні були робити чималій гак, щоб потрапити до Притики. І от 1710 року кияни вирішили у косі прорити канал, який скоротив би шлях до київської пристані. Сильна течія Дніпра ринула у цей канал, поглинувши косу, а з нею і Почайну.

Сучасна акваторія гавані біля Рибальського півострова та низка оболонських озер є сьогодні живим спогадом про цю легендарну річку. І мабуть, саме ці спогади, надихнули Ліну Костенко на прекрасні поетичні рядки:

Мені відкрилась істина печальна:
Життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

6. Географічні назви Оболоні.
Прогулюючись вздовж озера Лукового, названого у народі Верблюд мало хто знає, що тут колись було Овлукове урочище. У документах, датованих 1694 роком згадуються його прекрасні сіножаті. Можна лише уявити розміри урочища, якщо на ньому знаходилось близько п’яти озер. Серед них Довге, Вузьке, Васильєвське, Три тоні. Землі належали Трьох-святительській і Воздвиженській церквам. У листі преосвященного Варлаама Ясинського, митрополита Київського, Галицького і малої Росії зазначено: “ На Влуковім урочищі три озера… одне велике, назвою Три-тоні… інше озеро, за назвою Довге і Вузьке. Тут же і сіножаті, що звуться Сомниковськими, на Оболоні під Києвом, над Почайною, між полями і сіножатями Пріорськими і Лісковськими знаходяться.”

Ще у пам`яті сучасних старожилів лишились яскраві спогади про оболонські урочища. Буяння різнотрав`я, чаплі, качки, бобри надавали цьому куточку особливий колорит. У Географічному описі міста Києва (1775 –1786 років), який склав поручик київського гарнізону Василь Іванович Новгородцев згадується багато цікавих фактів про навколишню природу і побут киян: "Не в дальнем расстоянии от города Киева-Подола, в подгородье Приорки есть несколько пахотной земли, на которой сеют обыватели рожь, просо, ячмень и гречку. Плод приносит в лучшие времена втрое и вчетверо. Во всех трёх киевских городах обыватели содержат лошади, волы, коровы, овцы и козы в небольшом количестве. По лесам звери: волки, лисицы, зайцы и дикие козы, редко, но и медведи бывают. Птицы: орлы, ястребы, разных родов совы, филины, пустолеи, вороны и вороны, грачи, галки, сороки, кокушки, сои, тетеревы, куропатки, удоды, дятлы, соловьи, скворцы, дрозды, щуры, снигури, зяблицы, пеночки, малиновки и прочия мелкие птицы полевые и речные: дрохвы, журавли, гуси, утки разных названий, цапли, кулики, чибисы или луговицы, гагары, и прочия сим подобные. Леса большие и малые. А растут деревья берестовые, грабовые, дубовые, кленовые, липовые, ольховые, и прочий мелкий лес".

Оболонская гавань

by @ 17:25. Filed under История

А до того была совершена закладка первой причальной тумбы, в которую была помещена металлическая доска в память о свершенном в Киеве торжестве. Вслед за тем официальные лица проследовали на землечерпальную машину «Днепровская-2».

Все эти события происходили 6 июля далекого 1897 года — в день официальной закладки самой большой в Российской империи Киево-Оболонской речной гавани. Автором проекта предшественницы современного речного порта был ученый-гидротехник Николай Иванович Максимович. Его первое звание — инженер путей сообщения, — всегда оставалось в ряду последующих титулов: «начальник Киевского отделения округа и инспектор судоходства р. Днепр, член Императорского технического общества, профессор кафедры водяных путей сообщения в КПИ, действ, ст. советник, член городской Думы, член многих городских комиссий и пр., и пр.» В течение 20 лет в газете «Киевлянин» печатались его статьи по выправлению русла Днепра в пределах Киева; по благоустройству Труханова острова и в защиту его от посягательств промышленников (представьте себе на острове несколько заводиков, и отнюдь не свечных); подробно рассказывал о первом киевском яхт-клубе. Помимо своей почтенной технической деятельности, Николай Иванович приобрел популярность и как основатель в 1887 году (совместно с проф. университета Ринэком А.Х.) первого киевского яхт-клуба на Трухановом острове. Он был его первым вице-командором, затем командором, и оставался в звании почетного командора вплоть до 1918 года.

Следует сказать, что в членах киевского яхт-клуба пребывали настолько значительные но своей деятельности граждане Киева, что эта тема заслуживает отдельного разговора. Имя скромного инженера путей сообщения Н.Максимовича оказалось связанным с двумя памятными датами — 110-летием зарождения парусного движения в Киеве и 100-летием со дня закладки Киевского речного порта.

Оболонь — легенда

by @ 17:24. Filed under История
Легенда про Оболонь
Дело в том, что сотни былин и летописей повествуют о том, что Киев страдал от террориста Змея Горыныча, который налетал на город, безобразничал, а главное — воровал стольных девушек.

Его пещерная резиденция располагалась в неких Сорочинских горах. А оккупированные территории, то есть вотчина, тянулась по равнинам до самой Пучай-реки. Что такое Сорочинские горы, никто по сей день понять не может. Зато неопровержимый факт — что Пучай-рекой былины именуют Почайну. Она текла с Оболони на Подол. В наследство от древней реки современная Оболонь получила цепочку озер, которые называются сегодня озерами Опечени.

В одних былинах утверждается, что Добрыня Никитич как-то раз набрался храбрости и отправился на Пучай-реку искать Змея. Другие источники говорят, что никого он не искал, а просто выпил лишнего на княжеском пиру, оседлал коня и поехал спьяну к Почайне — купаться. А добравшись до реки, богатырь ныряет, долго плывет и выходит уже на другом берегу, то есть на Оболони. Учитывая силу богатырскую и длительность заплыва, выйти он мог хоть у сегодняшней райадминистрации, хоть возле метро, а скорее всего — вынырнул Добрыня там, где теперь пересекаются современные улицы Добрынинская и Богатырская. Ну не зря же они так названы?

Выходит, значит, богатырь на берег и вдруг с громом и молнией налетает на него Змей Горыныч. Добрыня сражается, как лев, Дракон рычит, пламя извергается… А потом, если говорить былинным языком, «Добрынюшка… шибнет во Змею да во проклятую — и отшиб у Змеи двенадцать да всех хоботов».

В результате этого сражения Змей, что характерно, выжил. И ослабленный, искалеченный, «без хоботов» заключил с богатырем джентльменский договор, поклявшись больше киевских девок не воровать. Но слово он нарушил. Причем по-хамски: сцапал не какую-нибудь крестьянку, а княжескую дочку, которая прогуливалась мирно по киевским улицам. Добрыня разозлился и убил Горыныча, а заодно повытаптывал всех его детенышей на пологом берегу Пучай-реки. Тем самым освободив навсегда и Оболонь, и весь Киев от змеиного присутствия. Такая вот история.

Ничего не скажешь: уж повезло Оболони, так повезло. Многие районы и даже города вынуждены придумывать, высасывать из пальца легенды, чтобы как-то выделиться на общем фоне, а тут на тебе — собственный Дракон. Бери и пользуйся.

Интересно, а что оболонское начальство — слышало ли про Горыныча? В пресс-службе районной администрации вопросу такому не удивились. Конечно, слышали, знают о его оболонских проделках. Только в отличие от скульптора Знобы вдохновения особого не испытывают. И образ его эксплуатировать не спешат. Разве что в здешнем театре под открытым небом имеется одно шоу с участием громадного трехглавого Змея на колесиках, да и то кукла эта создавалась как китайский Дракон — символ 2000 года, а не в качестве местного Горыныча…

А ведь какую можно было бы на Драконе индустрию развлечений построить. Сделать его местной достопримечательностью. Раскрутить имя, превратив в эдакий районный брэнд. И появились бы на Оболони карусели и фонтаны в виде драконов, открылись бы кафе с интерьерами в стиле пещеры Змея Горыныча. Дети стали бы разметать с магазинных полок книжки и кассеты с мультиками про местное чудище. Туристы бы повалили на Оболонь. Вон в озере Лох-Несс живет дракон или нет — не ясно, а народ все равно едет.

А если смущает злобный образ Змея Горыныча, то ведь его запросто можно сделать добрым, послушным и дрессированным. Между прочим, в некоторых былинах говорится, что в какой-то период своей жизни Горыныч помогал крестьянам по хозяйству — запрягали в плуг, как вола, и пахали на нем землю.

— Почему же вы, — спросила я в пресс службе, — никак не используете Горыныча?

На что ответ был короткий: рады бы, да денег нет. Однако, я думаю, что дело вовсе не в деньгах. Району прибедняться нечего. И это каждый скажет, проехав по его евроотремонтированным улицам. Хватило же денег установить на площади Сантьяго де Чили
стелу с бронзовым оленем и какой-то дикой птицей? Скульптура хорошая, эффектная, опять же — создание нашего уважаемого Валентина Знобы… Но, спрашивается, какое эти животные к Оболони имеют отношение?

Или вот еще один здешний персонаж — Оболончик. Это игрушечный символ района, придуманный совсем недавно. Такой себе разноцветный колобок, с глазками и ножками. Раздается детям в виде мягкой игрушки. Существо бесполое, черты характера неопределенные. В исторических событиях, в отличие от Змея Горыныча, участия не принимал, к суду не привлекался. Словом, досье имеет — стерильное. Я не думаю, что дети в восторге от Оболончика.

Ходят слухи, что районные начальники потому сбросили со счетов Горыныча, что просто напросто боятся его. Вдруг люди неправильно поймут, увидят в нем какой-нибудь подозрительный намек… И действительно, народ у нас склонен к образному мышлению. Вот, к примеру, нового архангела с Крещатика уже Сфинксом обозвали. А тут Дракон. А вдруг начнут его головам давать разные имена. Одну, скажем, Клинтоном назовут, другую — бен Ладеном. Или еще чего похуже. Где же политкорректность?

В общем, несчастный Змей Горыныч так, похоже, и останется бесперспективным оболонским бомжем. Разве что какой-нибудь храбрый богатей из местных жителей встретит его возле озера, пожалеет и усыновит, а потом раскрутит проект «Оболонский Дракон» собственными силами, без помощи админресурса. Может, что и получится.

Прислал: Sheva_com_ua

Офисный центр возле Иорданского озера

by @ 17:22. Filed under Новости

Вблизи Иорданского озера в Оболонском районе столицы построят административно-офисный комплекс.

Градостроительный совет города одобрил предложенный проект, правда, порекомендовав поработать над ландшафтом участка и архитектурным решением комплекса.

Об этом сообщили в Киевской городской госадминистрации.

Четыре здания комплекса построят на пересечении Московского проспекта (в прошлом проспект Красных Казаков) с улицей Лайоша Гавро. Проект предполагает также создание социально-торговой инфраструктуры и подземный паркинг на более чем 1,5 тыс. мест.

Заказчиком строительства является предприятие Мезокред Холдинг, а площадь участка застройки – 5,4 га.

Очередная стройка на Оболони

by @ 17:21. Filed under Новости

В среду, 22 мая, городские архитекторы одобрили и отправили на доработку два проекта жилых домов.
На проспекте Правды, 5, хотят возвести дом со всеми прилегающими элементами: подземным паркингом и магазинами, парикмахерскими, аптеками на первом этаже. Новое здание будет 22-этажным. В нем всего 126 одно-, двух– и трехкомнатных квартир.
А на Оболони, по адресу: ул. Лайоша Гавро, 1, появится 25-этажка. Квартир в ней будет 144. Первый этаж отдадут под инфраструктуру. Подземный паркинг рассчитан на 72 автомобиля. Кроме этого, во дворе обустроят детскую площадку и площадку для отдыха. Отдельно предусмотрели место для мусорных контейнеров.



Сайт:

Раздел:

Поиск:

archives:

Декабрь 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Июл    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

hearing:

Другое:



Текстовая реклама:

Наши друзья:


Сделано на Wordpress, дизайн от Loans